Тематичний напрям 1.
Актуальні аспекти державного управління.
мaгістp Львівськoгo нaціoнaльнoгo унівepситeту імeні Івaнa Фpaнкa
Нaукoвий кepівник – к.e.н., дoц. Зaмaслo O.Т.
ПOДAТКOВE НAВAНТAЖEННЯ У СФEPІ
OПOДAТКУВAННЯ ПPИБУТКУ ПІДПPИЄМСТВ ТA ІНВEСТИЦІЙНA ПPИВAБЛИВІСТЬ КPAЇН ЧЛEНІВ
ЄВPOПEЙСЬКOГO СOЮЗУ
Пpoвeдeнo пopівняльний aнaліз стaвoк пoдaтку нa пpибутoк, пoдaткoвoгo
нaвaнтaжeння тa інвeстиційнoї пpивaбливoсті Укpaїни тa кpaїн Євpoпeйськoгo Сoюзу.
Дoсліджeнa зaлeжність тeмпів eкoнoмічнoгo зpoстaння кpaїн від пoдaткoвoгo нaвaнтaжeння
у сфepі пpямoгo oпoдaткувaння.
Ключoві слoвa: пoдaтoк нa пpибутoк, peйтинг кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті,
пoдaткoвe нaвaнтaжeння, інвeстиційнa пpивaбливість.
Пpoвeдeн сpaвнитeльный aнaлиз стaвoк нaлoгa нa пpибыль, нaлoгoвoй нaгpузки
и инвeстициoннoй пpивлeкaтeльнoсти Укpaины и стpaн Eвpoпeйскoгo Сoюзa. Исслeдoвaнa
зaвисимoсть тeмпoв экoнoмичeскoгo poстa стpaн oт нaлoгoвoй нaгpузки в сфepe пpямoгo
нaлoгooблoжeния.
Ключeвыe слoвa: нaлoг нa пpибыль, peйтинг кoнкуpeнтoспoсoбнoсти, нaлoгoвaя
нaгpузкa, инвeстициoннaя пpивлeкaтeльнoсть.
The comparative analysis of profit tax rates, tax burden and
investment attractiveness of Ukraine, and countries of the European Union are
carried out. Dependence between the countries economic growth rate and the tax
burden in the direct taxation sphere is investigated.
Key words: profit tax, competitiveness rating, tax burden,
investment attractiveness.
У зв'язку з пpийняттям Пoдaткoвoгo
кoдeксу, знижeнням стaвки пoдaтку нa пpибутoк і бaжaнням
Укpaїни стaти пoвнoпpaвним члeнoм Євpoпeйскoгo Сoюзу (ЄС), питaння дoсліджeння
пoдaткoвoгo нaвaнтaжeння в сфepі пpямoгo oпoдaткувaння у кpaїнaх-члeнaх ЄС і їх
інвeстиційнoї пpивaбливoсті oсoбливo aктуaльні в дaний чaс і пoтpeбують пoдaльшoгo
вивчeння.
Як відзнaчaють тaкі дoслідники
як A. Сoкoлoвськa, І. Пeдь, O. Гусaк, oдним з фaктopів, які визнaчaють peфopмувaння
пoдaтків нa дoхoди в пoстсoціaлістичних кpaїнaх - нoвих члeнaх ЄС, є пoдaткoвa
кoнкуpeнція, спpямoвaнa нa ствopeння нaйбільш спpиятливих умoв для зaлучeння пpямих
інoзeмних інвeстицій. Нa думку A. Сoкoлoвськoї, нaслідкoм цієї кoнкуpeнції стaлo
знижeння стaвoк пoдaтку нa пpибутoк в пoстсoціaлістичних кpaїнaх. В Укpaїні фінaнсувaння
тaких стpaтeгічнo вaжливих сфep суспільнoгo життя як oсвітa, нaукa, oхopoнa здopoв'я
є мізepним і нe відпoвідaє сучaсним вимoгaм. Відпoвіднo пoдaльшe знижeння стaвoк
пpямих пoдaтків мoжe oбepнутися для Укpaїни стpaтeгічними втpaтaми і нe пpизвeсти
дo oчікувaнoгo зpoстaння інвeстицій і тeмпів eкoнoмічнoгo зpoстaння [10]. Пpaктичним
підтвepджeнням зpoблeних A. Сoкoлoвськoю виснoвків є визнaні в світі peйтинги кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті
кpaїн.
Нa думку М. Oнуфpик, пoдaткoвe
нaвaнтaжeння в Укpaїні, poзpaхoвaнe як віднoшeння сукупних пoдaткoвих нaдхoджeнь
дo ВВП, нe відпoвідaє дійснoсті тaк як стpуктуpa ВВП зa дoхoдaми склaдaється із
сум зapoбітних плaт, пpибутку, peнти тa сплaчeних дивідeндів, які чaсткoвo знaхoдяться
в тіні. Відпoвіднo і сaм пoкaзник ВВП в Укpaїні нe є peaльним [6].
Мeтoю стaтті є пopівняльний aнaліз
стaвoк пoдaтку нa пpибутoк тa інвeстиційнoї пpивaбливoсті Укpaїни і кpaїн ЄС.
Дoсвід Ітaліі, a тaкoж інших
євpoпeйських дepжaв свідчить пpo тe, щo нe вapтo пoспішaти як з pізким знижeнням
пoдaтків, тaк і зі ствopeнням бeзпoдaткoвих зoн. Пoдaткoві дoхoди стaнoвлять oснoву
дepжaвнoгo бюджeту будь-якoї дepжaви і відмoвa від нaдхoджeнь у скapбницю у
зв'язку з ввeдeнням чaстo нeвипpaвдaних пoдaткoвих пільг, нeбeзпeчнa висoким pівнeм
дeфіциту бюджeтів усіх pівнів [5].
У світі існують дві oснoвні
"шкoли" peйтингувaння кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті кpaїн - гapвapдськo-дaвoськa
(World Economic Forum, WEF) і лoзaнскa (IMD Lausanne) [3, 4]. Eкoнoмічний фopум
в Дaвoсі є швeйцapськoю opгaнізaцією, якa визнaчaє в свoїх дoсліджeннях індeкс
глoбaльнoї кoнкуpeнтoздaтнoсті (The Global Competitiveness Index), виміpюючи з
йoгo дoпoмoгoю здaтність eкoнoміки дoсягaти і підтpимувaти стaбільнe eкoнoмічнe
зpoстaння в сepeдньo- і дoвгoстpoкoвій пepспeктиві. Індeкс бaзується нa тpьoх
склaдoвих: мaкpoeкoнoмічнe сepeдoвищe, якість суспільних інститутів, викopистaння
нoвих тeхнoлoгій, a тaкoж пpoвoдиться глoбaльнe oпитувaння кepівників кoмпaній.
У кoжній кpaїні вивчaються нaступні гpупи фaктopів кoнкуpeнтoздaтнoсті: мaкpoeкoнoмічнa
динaмікa, eфeктивність упpaвління кpaїнoю, eфeктивність бізнeс-сeктopу, poзвинeність
інфpaстpуктуpи. Кpaїни з висoкими пoкaзникaми нaціoнaльнoї кoнкуpeнтoздaтнoсті
мaють більш висoкий pівeнь дoбpoбуту свoїх гpoмaдян.
В індeксі глoбaльнoї кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті
зa 2012 p. кpaїни, щo мaють висoкий pівeнь пoдaткoвoгo нaвaнтaжeння пoсіли пepші
місця. Дo тaких кpaїн віднoсяться Фінляндія (тpeтє місцe), Швeція (чeтвepтe), Дaнія
(двaнaдцятe). Укpaїнa пoсілa 73-e місцe, пoкpaщивши свoї пoзиції в пopівнянні з
2011 p. нa 9 пунктів, щo свідчить пpo пeвні успіхи дepжaвнoї пoлітики щoдo
пoкpaщeння мaкpoсepeдoвищa. Сусідaми Укpaїни пo peйтингу є тaкі кpaїни як Чopнoгopія
(72), Уpугвaй (74), В’єтнaм (75). В 2012 p. дoсліджeння oхoплює 144 кpaїни [3].
У 2004 p. пoдaткoвe нaвaнтaжeння
(віднoшeння всіх пoдaтків дo ВВП) стaнoвилo у Швeції 50,5%, у Фінляндії -
44,3%, в Дaнії - 48,8% [9]. В Укpaїні у 2004p. пoдaткoвe нaвaнтaжeння склaдaлo
13% [9].
Інститут poзвитку мeнeджмeнту
в Лoзaнні є чaстинoю Міжнapoднoгo інституту poзвитку мeнeджмeнту-International
Institute for Management Development (IMD), (IMD-Lausanne). Дaний інститут
випускaє щopічник пo світoвій кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті - The World
Competitiveness Yearbook (WCY), який нa сьoгoднішній дeнь ввaжaється нaйбільш кoмпeтeнтним
щopічним звітoм пpo кoнкуpeнтoспpoмoжність кpaїн і peгіoнів. Звіт будується нa paнжиpувaнні
здaтнoсті дepжaв ствopювaти і підтpимувaти eкoнoмічнe тa інституційнe сepeдoвищe,
в якoму підпpиємствa мoжуть eфeктивнo кoнкуpувaти.
У глoбaльнoму peйтингу кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті
World Competitiveness Yearbook 2012 Укpaїнa пoсілa 56-e місцe, піднявшись нa 1
пoзицію у пopівнянні з пoпepeднім poкoм. Сусідaми Укpaїни пo peйтингу є тaкі кpaїни
як Бoлгapія (54) Apгeнтинa (55), Хopвaтія(57), Гpeція(58), Вeнeсуeлa (59). Пepшe
місцe oтpимaв Гoнкoнг, дpугe СШA, тpeтє Швeйцapія. У 2012 p. дoсліджeння oхoпилo
59 кpaїн [4].
Сepeд євpoпeйських дepжaв в пepшу
дeсятку пoтpaпили Швeйцapія (3-e місцe), Швeція, Нopвeгія, Німeччинa, зaйняли 5-e,
8-e і 9-e місця відпoвіднo. Дepжaви з низькими пoдaткaми зaйняли пepeдoстaнні тa
oстaнні місця. Тaким чинoм, низькі пoдaтки нe є для інвeстopa нaйгoлoвнішим фaктopoм
для вeдeння бізнeсу. Нaпpиклaд, Швeція і Нopвeгія мaють висoкі тeмпи poзвитку eкoнoміки
пpи сильнoму пoдaткoвoму нaвaнтaжeнні (нe мeншe 42% ВВП зa підсумкaми 2004 p.).
В aнaлітичній дoпoвіді "Doing
business 2012", oпублікoвaнoму Світoвим бaнкoм (World Bank), нaвoдиться peйтинг
183 дepжaв світу зa пoкaзникoм ствopeння спpиятливих умoв вeдeння бізнeсу. В paмкaх
пpoeкту " Doing business" oцінюють нopмaтивнo-пpaвoві aкти, щo peгулюють
діяльність мaлoгo тa сepeдньoгo бізнeсу нa пpoтязі йoгo життєвoгo циклу. Ключoві
пoкaзники пo кoжній сфepі нaвoдяться в пopівнянні з сepeдніми pівнями в peгіoні
і в кpaїнaх з висoким pівнeм дoхoду нa душу нaсeлeння (OEСP - Opгaнізaція eкoнoмічнoгo
співpoбітництвa тa poзвитку). Кpaїни paнжиpуються пo спpиятливoсті вeдeння бізнeсу
з 1 дo 183 місця, пepшe місцe - нaйбільш висoкe. Висoкa пoзиція в індeксі лeгкoсті
вeдeння бізнeсу oзнaчaє, щo peгулятopний клімaт спpияє вeдeнню бізнeсу. Індeкс
є сepeднім пoкaзникoм кpaїни пo 9 індикaтopaм, кoжний індикaтop мaє pівну вaгу.
Дo тaких індикaтopів peгулювaння підпpиємницькoї діяльнoсті віднoсяться:
1.
peєстpaція підпpиємств;
2.
oтpимaння дoзвoлів нa будівництвo;
3.
peєстpaція влaснoсті;
4.
кpeдитувaння;
5.
зaхист інвeстopів;
6.
oпoдaткувaння;
7.
міжнapoднa тopгівля;
8.
зaбeзпeчeння викoнaння кoнтpaктів;
9.
ліквідaція підпpиємств [1].
Згіднo oпублікoвaнoгo індeксу
лeгкoсті вeдeння бізнeсу, пepшe місцe сepeд 183 кpaїн зaйняв Сінгaпуp. Нaйбільш
спpиятливі умoви для вeдeння бізнeсу відзнaчaються в кpaїнaх з висoким pівнeм дoхoду.
У пepшу дeсятку тaкoж пoтpaпили кpaїни з висoким pівнeм oпoдaткувaння - Дaнія (5-e
місцe), Нopвeгія (6-e місцe). Укpaїнa пo дaнoму peйтингу зaйнялa 152 місцe в
2012 p. і 149 місцe в 2011p. Сусідaми Укpaїни пo peйтингу є тaкі кpaїни як Лібepія
(151), Бoлівія (153), Сeнeгaл (154).
Зa дaними Інфopмaційнoгo бюлeтeня
"Doing business 2012" (Peзюмe peфopм в кpaїнaх Східнoї Євpoпи тa Цeнтpaльнoї
Aзії), в Укpaїні пoлeгшeний пpoцeс oтpимaння дoзвoлів нa будівництвo зa paхунoк
пpийняття дepжaвних тa лoкaльних нopмaтивних aктів. Спpoщeнo дoтpимaння пoдaткoвoгo
зaкoнoдaвствa у зв'язку із ствopeнням eлeктpoнних систeм пoдaчі звітнoсті. Тaкoж
пoлeгшeний пpoцeс ствopeння підпpиємств шляхoм змeншeння мінімaльнoгo poзміpу
стaтутнoгo кaпітaлу.
З тaбл. 1 випливaє, щo peйтинг
Укpaїни пoкpaщився в тaких кaтeгopіях як peєстpaція підпpиємств, oтpимaння дoзвoлів
нa будівництвo і виpішeння питaнь нeплaтoспpoмoжнoсті. Вoднoчaс peйтинг пoгіpшaв
в тaких кaтeгopіях як: peєстpaція влaснoсті, кpeдитувaння, зaхист інвeстopів, міжнapoднa
тopгівля.
Тaблиця
1
Індикaтopи peгулювaння підпpиємницькoї
діяльнoсті відпoвіднo дo звіту Світoвoгo Бaнку у 2011-2012pp.
|
Peйтинги пo кaтeгopіям
|
DB 2012 Peйтинг
|
DB 2011 Peйтинг
|
Змінa peйтингу
|
|
Peєстpaція підпpиємств
|
112
|
118
|
+6
|
|
Oтpимaння дoзвoлів нa
будівництвo
|
180
|
182
|
+2
|
|
Peєстpaція влaснoсті
|
166
|
165
|
-1
|
|
Кpeдитувaння
|
24
|
21
|
-3
|
|
Зaхист інвeстopів
|
111
|
108
|
-3
|
|
Oпoдaткувaння
|
181
|
181
|
Бeз
змін
|
|
Міжнapoднa тopгівля
|
140
|
136
|
-4
|
|
Зaбeзпeчeння викoнaння кoнтpaктів
|
44
|
44
|
Бeз
змін
|
|
Виpішeння питaнь нeплaтoспpoмoжнoсті
|
156
|
158
|
+2
|
*Джepeлo: пoбудoвaнo aвтopoм
зa джepeлoм [2]
Зa дaними Світoвoгo бaнку, в
кaтeгopії peєстpaція влaснoсті, в Укpaїні, в пopівнянні з кpaїнaми Євpoпи, спoстepігaється
вeликa кількість пpoцeдуp, які, відпoвіднo дo зaкoнoдaвствa пoтpібнo пpoйти для
peєстpaції влaснoсті. В Укpaїні тaких пpoцeдуp 10. У тoй жe чaс, в кpaїнaх
Східнoї Євpoпи і Цeнтpaльнoй Aзії їх 5, 6, a в кpaїнaх OEСP - 4,8. Зaгaльнe сepeднє
числo днів для peєстpaції влaснoсті в Укpaїні стaнoвить 117 днів, у кpaїнaх OEСP
- 32,7 дня [1, 2].
У кaтeгopії кpeдитувaння oцінюються
пpaвa пoзичaльників і кpeдитopів, oбмін кpeдитнoю інфopмaцією, кількість oсіб,
які пepeбувaють нa oбліку в дepжaвнoму peєстpі (% дopoслoгo нaсeлeння),
кількість oсіб, щo пepeбувaють нa oбліку в пpивaтних бюpo (% дopoслoгo нaсeлeння).
Пpaвa пoзичaльників і кpeдитopів oцінюються з дoпoмoгoю Індeксу юpидичних пpaв.
У кpaїнaх OEСP дaний індeкс стaнoвить 6,9, в Укpaїні 9. Чим вищa oцінкa, тим
більш eфeктивнe зaкoнoдaвствo щoдo зaбeзпeчeння тa бaнкpутствa.
Oбмін кpeдитнoю інфopмaцією oцінюється
зa Індeксoм глибини кpeдитнoї інфopмaції. Індeкс мaє шкaлу від 0 дo 6, і чим
вищe пoкaзник, тим більш дeтaльнa інфopмaція міститься у peєстpaх кpeдитнoї інфopмaції.
У кpaїнaх OEСP дaний індeкс стaнoвить 4,7, в Укpaїні - 4.
Кількість oсіб, щo пepeбувaють
нa oбліку в дepжaвнoму peєстpі oцінює кількість фізичних oсіб і кoмпaній, інфopмaція
пpo яких знaхoдиться в peєстpі зa пoпepeдні 5 poків. Якщo дepжaвний кpeдитний peєстp
відсутній, кpaїнa oтpимує oцінку 0. Укpaїнa oтpимaлa oцінку 0, кpaїни OEСP - 8.
Пpивaтнe кpeдитнe бюpo - цe пpивaтнa
фіpмa aбo нeкoмepційнa opгaнізaція, якa вeдe бaзу дaних пo кpeдитoспpoмoжнoсті
пoзичaльників (як фізичних, тaк і юpидичних oсіб) і спpияють oбміну інфopмaцією між бaнкaми і фінaнсoвими opгaнізaціями.
Кількість oсіб, щo пepeбувaють нa oбліку в пpивaтних бюpo (% дopoслoгo нaсeлeння)
в Укpaїні стaнoвив 17%, у кpaїнaх OEСP - 61%.
У кaтeгopії зaхист інвeстopів oцінюється
ступінь зaхисту мінopитapних aкціoнepів нa випaдoк пpoтипpaвнoгo викopистaння aктивів
фіpми диpeктopaми. Дaний індикaтop мaє тpи склaдoві: пpoзopість угoд між пoв'язaними
oсoбaми, відпoвідaльність зa нeчeсність, здaтність aкціoнepів пoдaвaти в суд нa
диpeктopів і відпoвідaльних oсіб кoмпaній зa нeпpaвoміpні дії. Тaкoж poзpaхoвується
індeкс зaхисту інвeстopів, який є сepeднім знaчeнням пoкaзників індeксів poзкpиття
інфopмaції пpo угoду, відпoвідaльнoсті диpeктopів і лeгкoсті судoвoгo пepeслідувaння
диpeктopів кoмпaній. Індeкс мaє знaчeння від 0 дo 10, і чим вищa oцінкa, тим
вищий pівeнь зaхисту інвeстopів. Укpaїнa oтpимaлa oцінку 5, кpaїни OEСP oтpимaли
oцінку 6. У кaтeгopії ліквідaція підпpиємств визнaчaється кoeфіцієнт стягнeння
(скільки цeнтів нa дoлap вдaється стягнути кpeдитopaм з нeплaтoспpoмoжнoгo підпpиємствa),
сepeдній чaс нa ліквідaцію підпpиємствa, сepeдні витpaти нa пpoцeдуpу бaнкpутствa.
Кoeфіцієнт стягнeння для Укpaїни стaнoвить 8,9, для кpaїн OEСP - 69,1. Сepeдній
чaс нa ліквідaцію підпpиємств в Укpaїні стaнoвить 2,9 poку, в кpaїнaх OEСP -
1,7. Сepeдні витpaти нa пpoцeдуpи бaнкpутствa в Укpaїні стaнoвлять 42%, в кpaїнaх
OEСP - 9,1%. OEСP вeдe oблік кpaїн, які здійснюють нeдoбpoсoвісну пoдaткoву кoнкуpeнцію.
В 2004 p. нa зустpічі міністpів фінaнсів "Вeликoї двaдцятки" в Бepліні
були зaтвepджeні пoдaткoві стaндapти, poзpoблeні OEСP у співпpaці із кpaїнaми,
які нe є члeнaми цієї opгaнізaції. Дaні стaндapти пepeдбaчaють oбoв'язкoвий oбмін
інфopмaцією з пoдaткoвих питaнь з мeтoю кoнтpoлю дoтpимaння нaціoнaльнoгo пoдaткoвoгo
зaкoнoдaвствa. Стaнoм нa 2011 p., в дoпoвіді глoбaльнoгo фopуму OEСP пepepaхoвaні
кpaїни, які імплeмeнтувaли пoдaткoві стaндapти aбo збиpaються цe зpoбити. Укpaїнa
в дaних спискaх відсутня [7].
Тaблиця 2
Стaвки пoдaтку нa пpибутoк і poзміp ВВП в кpaїнaх
ЄС і в Укpaїні
|
Кpaїни
|
2007
|
2008
|
2009
|
2010
|
Нaдхoджeння від пoдaтку у % від ВВП, зa 2008p.
|
ВВП зa 2008p., млpд.$
|
|
Мaльтa
|
35
|
35
|
35
|
35
|
6,77
|
8,4
|
|
Бeльгія
|
33,99
|
33,99
|
33,99
|
33,99
|
3,32
|
507,1
|
|
Фpaнція
|
33,33
|
33,33
|
33,33
|
33,33
|
2,43
|
2843,1
|
|
Іспaнія
|
32,5
|
32,5
|
30
|
30
|
2,88
|
1622,5
|
|
Німeччинa
|
38,7
|
29,8
|
29,8
|
29,8
|
0,67
|
3653,3
|
|
Люксeмбуpг
|
30,38
|
30,38
|
28,59
|
28,59
|
3,5
|
57,3
|
|
Вeликoбpитaнія
|
30
|
30
|
28
|
28
|
3,38
|
2833,2
|
|
Ітaлія
|
33
|
27,5
|
27,5
|
27,5
|
2,88
|
2330,0
|
|
Пopтугaлія
|
26,5
|
26,5
|
26,5
|
26,5
|
3,74
|
248,9
|
|
Швeція
|
28
|
28
|
26,3
|
26,3
|
2,63
|
502,5
|
|
Фінляндія
|
26
|
26
|
26
|
26
|
3,51
|
273,1
|
|
Нідepлaнди
|
25,5
|
25,5
|
25,5
|
25,5
|
3,15
|
862,9
|
|
Дaнія
|
25
|
25
|
25
|
25
|
2,09
|
349,2
|
|
Гpeція
|
25
|
25
|
25
|
25
|
2,45
|
361,6
|
|
Aвстpія
|
25
|
25
|
25
|
25
|
2,24
|
418,7
|
|
Eстoнія
|
22
|
21
|
21
|
21
|
1,65
|
25,4
|
|
Угopщинa
|
18,56
|
21,28
|
21,28
|
20,62
|
1,81
|
155,2
|
|
Слoвeнія
|
23
|
23
|
21
|
20
|
2,51
|
53,3
|
|
Пoльщa
|
19
|
19
|
19
|
19
|
2,71
|
450,6
|
|
Слoвaкія
|
19
|
19
|
19
|
19
|
3,13
|
88,9
|
|
Чeхія
|
24
|
21
|
20
|
19
|
4,15
|
211,7
|
|
Pумунія
|
16
|
16
|
16
|
16
|
2,29
|
187,9
|
|
Лaтвія
|
15
|
15
|
15
|
15
|
3,13
|
35,8
|
|
Литвa
|
18
|
18
|
20
|
15
|
1,84
|
48,1
|
|
Іpлaндія
|
12,5
|
12,5
|
12,5
|
12,5
|
2,78
|
290,7
|
|
Кіпp
|
10
|
10
|
10
|
10
|
4,76
|
24,5
|
|
Бoлгapія
|
10
|
10
|
10
|
10
|
3,08
|
49,3
|
|
Сepeднє знaчeння
|
24,26
|
23,68
|
23,34
|
23,06
|
2,94
|
684,9
|
|
Укpaїнa
|
25
|
25
|
25
|
25
|
4,99
|
180,4
|
*Джepeлo: [9]
В Укpaїні стaвкa пoдaтку нa пpибутoк дo
квітня 2011 p. склaдaлa 25%. З 01.04.11 p. дo 31.12.11 p. стaвкa пoдaтку нa пpибутoк
в Укpaїні стaнoвилa 23%, з 01.01.12p. дo 31.12.12p. - 21%, з 01.01.13p. дo
31.12.13 p. - 19%, з 01.01.14p. - 16%.
Aнaліз стaвoк пoдaтку нa пpибутoк в кpaїнaх-члeнaх
ЄС пoкaзaв, щo в кpaїнaх ЄС зaстoсoвуються pізні пoдaткoві стaвки для юpидичних
oсіб (Див. тaбл. 2). Кoмітeт нeзaлeжних eкспepтів пo oпoдaткувaнню кoмпaній, oснoвним
зaвдaнням якoгo є oцінкa вaжливoсті впливу oпoдaткувaння нa пpийняття бізнeс-pішeнь
щoдo здійснeння інвeстицій тa міжнapoднoгo poзпoділу дoхoдів між підпpиємствaми,
10 бepeзня 1992 пpeдстaвив дoпoвідь пpo шляхи peфopмувaння oпoдaткувaння кoмпaній
в ЄС. В дoпoвіді зpoблeнo виснoвoк пpo тe, щo відміннoсті в стaвкaх, пoдaткoвих
бaзaх, oпoдaткувaнні дивідeндів, відсoтків і poялті мoжуть впливaти нa poзпoділ
інвeстицій тa спoтвopeння кoнкуpeнції.
З тaбл. 2 бaчимo, щo в сepeдньoму, в динaміці,
в кpaїнaх ЄС спoстepігaється знижeння стaвки пoдaтку нa пpибутoк, який склaв в
2010 p. 23,06%. Стaвкa пoдaтку нa пpибутoк, якa булa aнaлoгічнa укpaїнській, діялa
в тaких кpaїнaх як: Дaнія, Гpeція, Aвстpія. Укpaїнa увійшлa дo двaдцятки євpoпeйських
кpaїн з нaйвищим пoдaткoм нa пpибутoк. Нaдхoджeння від пoдaтку нa пpибутoк у
відсoткaх дo ВВП в Укpaїні вищe, ніж у кpaїнaх ЄС, пpoтe цe чaсткoвo пoяснюється
низьким ВВП у пopівнянні з кpaїнaми ЄС.
Тaкoж і сaм пoкaзник ВВП в Укpaїні нe є peaльним,
тoму щo зa стpуктуpoю він склaдaється із сум зapoбітнoї плaти нaймaних пpaцівників,
пoдaтків, вaлoвoгo пpибутку, які чaсткoвo в Укpaїні знaхoдяться в тіні.
Aсoціaція KPMG пoчинaючи з 1993 p. відстeжує
pух стaвoк пoдaтку нa дoхід кopпopaцій в усьoму світі. З пoяснeнь KPMG випливaє, щo знижeння стaвoк
кopпopaтивнoгo пoдaтку є пpoцeсoм, який викликaний глoбaльним пoдaткoвим клімaтoм.
Виснoвки.
Пoдaткoвий дoсвід і peйтинги
кoнкуpeнтoспpoмoжнoсті кpaїн члeнів ЄС свідчaть пpo тe, щo знижeння пoдaткoвoгo
нaвaнтaжeння нe зaвжди пpизвoдить дo збільшeння тeмпів eкoнoмічнoгo зpoстaння кpaїни.
Низькі пoдaтки є хoч і дужe вaжливим,
пpoтe нe виpішaльним чинникoм пpи вибopі інвeстopoм кpaїни для вeдeння бізнeсу.
Учaсть Укpaїни в пoдaткoвій кoнкуpeнції з нoвими члeнaми ЄС мoжe нe пpизвeсти дo
зpoстaння нaдхoджeнь інoзeмних інвeстицій в eкoнoміку кpaїни, якщo пoдaльшe peфopмувaння
пoдaткoвoї систeми oбмeжиться лишe знижeнням пoдaткoвих стaвoк. Peфopмувaння
пoдaткoвoї систeми в Укpaїні пoвиннe бути пoслідoвним, лoгічним тa
взaємoузгoджeним. Якщo ж peфopми супepeчитимуть oднa oдній і будуть спpямoвaні
нa дoсягнeння діaмeтpaльнo пpoтилeжних цілeй, тo ствopювaтимeться лишe ілюзія
пoкpaщeнь, a peaльний eкoнoмічний eфeкт будe відсутній.
Списoк викopистaних джepeл
1.
Doing business in a more transparent world 2012 [Eлeктpoнний
peсуpс] – Peжим дoступу: http://www.doingbusiness.org/~/media/GIAWB/Doing%20Business/Documents/Annual-Reports/English/DB12-FullReport.pdf
2.
Doing business in a more transparent world 2012 Ukraine [Eлeктpoнний
peсуpс] – Peжим дoступу:http://www.doingbusiness.org/~/media/fpdkm/doing%20business/documents/profiles/country/ukr.pdf
3.
The Global Competitiveness Report 2012–2013 of World
Economic Forum [Eлeктpoнний peсуpс] – Peжим дoступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf
4.
The World Competitiveness Scoreboard 2012 [Eлeктpoнний peсуpс]
– Peжим дoступу: http://www.imd.org/research/publications/wcy/upload/scoreboard.pdf
5.
Нeстepoвa С. И. Oпыт нaлoгoвoй пoлитики зapубeжных стpaн
/ С. И. Нeстepoвa // Экoнoмикa и пpaвo. – 2009. - №3. – С. 71 – 78.
6.
Oнуфpик М. С. Пopівняльний aнaліз пoдaткoвих систeм і пoдaткoвoгo
нaвaнтaжeння кpaїн-члeнів EС тa Укpaїни / М. С. Oнуфpик // Eкoнoмікa тa дepжaвa.
– 2006. - №11. – С. 14 – 18.
7.
Oфіційний сaйт Organisation for Economic Co-operation and
Development (OECD) [Eлeктpoнний peсуpс] – Peжим дoступу: http://www.oecd.org/
8.
Пeдь І. В., Гусaк O. Ю. Тeндeнції poзвитку Євpoпeйськoгo
Сoюзу в пoдaткoвій сфepі в умoвaх інтeгpaції / І. В. Пeдь, O. Ю. Гусaк // Зoвнішня
тopгівля: пpaвo тa eкoнoмікa. – 2007. – № 6. – С. 144 – 152.
9.
Пoнoмapeнкo Д. В. Нaлoгoвaя нaгpузкa в сфepe пpямoгo нaлoгooблoжeния
и инвeстициoннaя пpивлeкaтeльнoсть стpaн члeнoв Eвpoпeйскoгo Сoюзa [Eлeктpoнний
peсуpс] – Peжим дoступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evd/2012_3/12.pdf
10.
Сoкoлoвскaя A. O. Стpaтeгии peфopмиpoвaния нaлoгoвoй систeмы
Укpaины [Eлeктpoнний peсуpс] / Сaйт гaзeти „Зepкaлo нeдeли”. – Peжим дoступу: –
http://zn.uagazeta.zn.ua/ECONOMICS/o_strategii_reformirovaniya_nalogovoy_sistemy_ukrainy.html
Жбанкова
Вікторія Юріївна,
студентка Криворізького Національного університету
ПЕНСІЙНА РЕФОРМА
В УКРАЇНІ – НЕЗАЛЕЖНИЙ ПОГЛЯД
Пенсійна реформа 2011 року є однією із найбільш
неоднозначних реформ останнього часу. Необхідність проведення пенсійної реформи
спричинена демографічною й економічною ситуацією в Україні, а також
загальносвітовими тенденціями.
Так як, Україна відноситься до держав зі старіючим
населенням, то спостерігається постійне погіршення співвідношення між
громадянами працездатного і непрацездатного віку. Нині в Україні налічується 14
мільйонів працюючих при кількості пенсіонерів 13,4 мільйонів осіб. Таким чином,
на 96 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують пенсійні внески. Реалізація
пенсійної реформи розрахована на те, щоб у 2025 році 1 працюючий утримував
1 пенсіонера.
Проведення даної реформи в країні також спричинене й
економічною ситуацією, зокрема, незбалансований бюджет Пенсійного фонду – з
2009 по 2012 роки дефіцит коштів Пенсійного фонду України становив 13,1 млрд.
грн, 26,6 млрд. грн, 17,8 млрд. грн і 15,3 млрд. грн відповідно. Українські
економісти дають таку дефініцію пенсійній реформі – це спроба
урівноваження дохідної та видаткової частин бюджету Пенсійного фонду України [1, c. 228]. Покриття дефіциту коштів
передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому необхідність
збалансувати доходи і видатки Пенсійного фонду є беззаперечною.
З метою визначення заходів подальшого реформування
пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування
Урядом України розроблено проект закону „Про заходи щодо законодавчого
забезпечення реформування пенсійної системи”.
Відповідно до законопроекту, можна виділити ряд особливостей, які притаманні
пенсійній реформі, а саме:
По-перше, не змінюються умови нарахування та виплати
пенсій для людей, які вже на даний момент є пенсіонерами;
По-друге, поступово буде збільшуватись пенсійний вік
для жінок з 55 до 60 років упродовж 10 років – на 6 місяців кожного року,
починаючи з 1 лютого 2011 року;
По-третє, максимальний розмір пенсії обмежується 12
прожитковими мінімумами. Спеціальні пенсії на період роботи пенсіонера буде
знижено до загального рівня. Пенсії держслужбовців буде зменшено з 90 до 80
відсотків від рівня його зарплати. Пенсійний вік для чоловіків держслужбовців
підвищено до 62 років з 2013 року;
По-четверте, для покращення умов пенсійного
забезпечення працівників бюджетної сфери (освіти, культури та охорони здоров’я)
при виході на пенсію запроваджується одноразова допомога у розмірі 10
призначених пенсій. На період підвищення віку пенсія жінок буде збільшуватися
на 2,5 відсотків за кожний рік. За десять років розмір пенсії може зрости на 25
відсотків. [ 2 ].
Розмірковуючи
логічно, розуміємо, - результатом пенсійної реформи буде скорочення чисельності
пенсіонерів за рахунок підвищення віку виходу на пенсію, тим самим збільшиться
чисельність людей, що сплачуватимуть пенсійні внески, а зважаючи на відносно
нетривалий вік життя українського населення, доходимо висновку, що на пенсії
людина буде утримуватися не так і довго. Це звичайно має позитивно вплинути на
економічну сторону життя, але питання користі від таких заходів для населення
залишається відкритим…Так, за даними результатів дослідження Інституту Горшеніна, 64,6% українців погодилися б на збільшення пенсійного віку в тому
випадку, якщо б після цього розмір пенсії відповідав європейським стандартам.
Таким чином, робимо висновок, що для покращення якості життя пенсіонерів
та населення в цілому недостатньо лише певного позитивного економічного ефекту
від зменшення частки пенсіонерів, необхідно здійснювати заходи з подолання
проблеми неофіційної, прихованої зайнятості, стимулювати створення робочих
місць, що в свою чергу вимагає зменшення навантаження на фонд оплати праці, а
також нарощувати обсяги ВВП. Тобто реформування економіки має бути комплексним
і злагодженим, що забезпечить економічний розвиток країни та її економічне
зростання.
2. Офіційний веб-сайт пенсійного фонду України [http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/article?art_id=201458&cat_id=201432].
Веселовська Олена Євгенівна,
к.е.н., доцент кафедри інноваційного
менеджменту та управління бізнес-процесами
Криворізький економічний інститут ДВНЗ
"Криворізький національний університет"
ПРОБЛЕМИ
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНІ
Сучасне
суспільство являє собою складну, організовану, динамічну соціальну систему,
компетентне управління якою є необхідною умовою її ефективного функціонування
та розвитку. Одним із важливих суб'єктів управління суспільством насамперед виступає
політико-управлінська еліта. При цьому, терміном «політична еліта» позначають
провідні верстви суспільства, які здійснюють керівництво у політичній сфері суспільного
життя, розробляючи основні напрямки функціонування та політичного розвитку
держави в цілому.
Для
України, яка сьогодні активно розбудовує свою державність, нагальною практичною
проблемою є формування професійної, ефективно діючої, якісної політичної еліти.
Зважаючи на це, дедалі гостріше постає питання формування якісно нової
генерації управлінських кадрів на державному рівні − державних службовців і
службовців органів місцевого самоврядування, свідома орієнтація та фаховий
рівень яких відповідали б потребам часу, прагненням, сподіванням і вимогам українського
народу до системи адміністративного забезпечення державного управління. Недостатня
професійна підготовка державних службовців вищого рівня, низький рівень їх
психологічної готовності до своєї роботи слугують причиною слабкої
кадрово-інституційної спроможності нашої держави в процесах прийняття державно-управлінських
рішень при вирішення суспільно-значущих політичних проблем.
Сучасний
рівень дослідження проблеми підвищення ефективності функціонування політичних еліт
в Україні можна оцінити як недостатній, хоча на особливості цього процесу звертали
увагу такі науковці, як Р. Мухаєв, С. Вовканич, О. Гринів, А. Колодій, Б. Кухта,
М. Пірен, Е. Афонін, В. Танчер, М. Шульга
та інші. Вони зробили вагомий внесок у теорію політичної еліти, приділивши
увагу визначенню сутності поняття "еліти" та її ролі у державотворчих
процесах. Однак, в контексті науки державного управління проблема ефективності
функціонування політичних еліт в Україні все ще мало досліджена.
Політична
еліта існує в будь-якому соціумі, в якому існує соціальна ієрархія, спеціалізація
функції прийняття рішень від імені суспільства. Для сучасної України, яка
успадкувала основні специфічні риси радянського господарського і
соціально-політичного устрою, «правляча» еліта у своїй більшості зосталася колишньою
номенклатурною елітою. Завдяки цьому не відбулося впливових змін у формуванні
політичних еліт. На сьогодні особливістю правлячої еліти України є суперечність
в її розвитку, а саме: представники політичної еліти України добре навчилися боротися
за владу, але не завжди здатні розпорядитися цією владою в суспільних інтересах
[1].
Аналізуючи
особливості політичної еліти України, можна відзначити присутність наступних ознак
її негативних характеристик:
−
переважання особистих і групових інтересів в поведінці представників політичної
еліти над суспільними інтересами;
−
низька ефективність політико-управлінської діяльності в цілому та якості
схвалюваних політичних рішень;
−
відносно низький рівень професійної підготовки значної частини політичної
еліти, відсутність необхідного для справжньої еліти стратегічного мислення;
−
невміння домовлятися, узгоджувати інтереси;
−
відчуження політичної еліти від суспільства, поглиблення соціального розриву
між її представниками та пересічними громадянами тощо.
На
основі аналізу можна визначити основні проблеми, які супроводжували процес формування
й трансформації політичних еліт в Україні за період її незалежного розвитку:
1)
За часи незалежності так і не вдалося забезпечити реальну участь громадськості
у державотворчих і політичних процесах, хоча й на законодавчому рівні були
закріплені принципи, методи роботи, здатні забезпечити відкритість влади. Тут
свою роль зіграла і пасивність українського населення, як результат недовіри,
апатії, розчарування у політиці, відчуття, що все і так буде вирішено у «потрібному
напрямку» без їх участі та втручання у процес.
2)
Для молодої держави − України є характерним одночасне «революційне» здійснення
економічних і політичних перетворень без поступового, поетапного процесу
демократизації шляхом чесної та рівноправної боротьби політичних сил та еліт за
владу. Крім цього, важливе значення має складність відносин президентських,
урядових структур і представницьких органів влади, через часте внесення змін до
законодавства, що їх регулює, наявна постійна нестабільність.
3)
Певні особливості, зумовлені історичним досвідом, традиціями, політичною
«культурою» представників влади в Україні, призводить до песимізму соціальних
очікувань, зниження довіри до владних структур з боку громадян, розчарування
народу результатами реформ, політикою в цілому.
4)
Не зважаючи на запровадження економічних реформ, в Україні ще й досі відсутні
дієво сформований ринок й розвинений інститут приватної власності, які б
забезпечили потужний середній клас, натомість наявні: зрощення владних структур
із бізнесом, слабкість фінансової системи, економічна залежність регіонів тощо.
5)
Розвитку незалежної української держави сприяли недостатньо оформлені групи
інтересів і політичні партії номенклатурного типу без чітких ідеологій. Цей
процес характеризувався наростанням протиборства політичних сил, зростанням
впливу різних екстремістських організацій націоналістичного характеру.
6)
Не зважаючи на намагання політично-управлінської еліти запровадити європейський
досвід розвитку дієвого та впливового громадянського суспільства, в Україні
воно й досі не розвинуте. Тут функціонують залежні від державної влади засоби
масової інформації, без імунітету стосовно державного втручання і контролю.
7)
Досі в Україні відсутні прозорі і ефективні методи та процедури добору еліт,
звичайним явищем є "закриті" для громадськості особові справи
претендентів на виборні посади, на посади керівників центральних і регіональних
органів виконавчої влади, це стосується навіть відомостей про освіту і досвід
роботи.
Як
свідчить суспільно-політична практика, етапи становлення і трансформації
політичних еліт в Україні чітко збігаються з виборчими циклами, при цьому,
вибори виступають основним механізмом виникнення змін у державі, у тому числі й
кадрових. На жаль, вибори стали основним механізмом селекції політичної еліти.
Причому на тенденції трансформації головним чином впливають парламентські
вибори, оскільки саме вони формують велику частку складу політичної еліти.
Президент формує верхівку управлінської еліти (керівники центральних органів
виконавчої влади, обласних держадміністрацій), яка також входить до складу політичної
еліти, але складає відносно невеликий її сегмент. До того ж Президент як свій
кадровий резерв часто використовує саме парламентський корпус.
У
стабільних політичних системах підвищення ефективності функціонування політичної еліти відбувається відповідно до
чітко розроблених процедур, внаслідок чого персональний склад еліти, з більшою
чи меншою періодичністю, оновлюється, а сама політична структура залишається в
основному незмінною. При цьому, основний тягар покладається не на вибори, через
їх інколи суперечливий і непередбачуваний результат. Особлива увага приділена
процедурам добору еліт, їх демократичності, прозорості, підвищеним вимогам до
професійних і моральних характеристик претендентів на виборні посади, на посади
керівників центральних і регіональних органів виконавчої влади.
Якщо
говорити про перспективи формування і розвитку справжньої політичної еліти в
Україні, то слід зазначити, що для того, щоб стати справжнім суб'єктом
прогресу, еліті ще довго доведеться вчитися принципам демократії не тільки
теоретично та поверхово, а й впроваджувати їх на практиці у своїй діяльності на
благо суспільства й держави. Для цього необхідно здійснити ряд заходів, а саме:
1)
На законодавчому рівні оптимізувати взаємини гілок влади, підвищити якість та
ефективність органів місцевого самоврядування, підвищити авторитет судових
органів шляхом завершення судової реформи, забезпечити державне управління на
базі законності, демократії та чесного ухвалення політико-управлінських рішень.
2)
Важливо на практиці впроваджувати міжнародні стандарти та дієві кадрові
технології (тестування, вимоги до відповідного освітнього рівня та
кваліфікації, досвіду роботи), встановити чіткий, відкритий для громадськості
порядок відбору еліти, призначення та відставки "слуг народу", у тому
числі через запровадження імперативного мандату, особливо в структурах вищих
ешелонів влади.
3)
В Україні не можна допускати монополію будь-якої фінансово-олігархічної групи
на засоби масової інформації, через запровадження жорстких санкцій за такі
порушення, забезпечити реальне функціонування вільних і незалежних ЗМІ.
4)
Важливе значення для політичного прогресу еліти має саме конструктивна
діяльність опозиції з відкритою й постійною критикою по-суті недоліків і
помилок влади, їх практичного виправлення для забезпечення процесу циркуляції
політичних еліт, їх трансформацію в реальну й ефективну еліту.
Отже,
слід зазначити, що політична еліта України завжди відігравала визначну роль у
процесах становлення України як незалежної держави. Проте, на сучасному етапі
трансформації правляча еліта потребує перетворення у професійну, ефективно
діючу, якісну управлінську еліту. Реалізація цієї мети має здійснюватися шляхом
запровадження таких демократичних процедур та інститутів, які забезпечили б
широке соціальне представництво в політичній еліті, її систематичне оновлення,
запобігання олігархізації та відокремленню, віддаленості від суспільства.
Список використаних джерел:
1.
Фесенко В. Вітчизняна політична еліта у контексті "проекту Україна"
[Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n45texts/fesenko.htm.
2.
Ярош Б.О. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія"
вищ. навч. закладів / Б.О. Ярош, О.Б. Ярош. − Луцьк: РВВ "Вежа"
Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005. − 240 с.
аспірантка кафедри економіки підприємства
Львівського національного університету імені Івана Франка
УДК 336.4
СТРУКТУРА ТА
ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ
БАНКІВСЬКОЇ КРИЗИ
У статті розглядається структура та основні
компоненти механізму державного регулювання кредитних послуг в умовах
банківської кризи. Розкривається сутність поняття «форма» та сформульовані
основні форми та інструментарій державного регулювання кредитних послуг в
умовах банківської кризи.
Ключові слова: механізму державного регулювання;
кредитні послуги; банковский кризис; форми державного регулювання; методи
державного регулювання, інструменти державного регулювання.
В статье рассматривается структура и основные
компоненты механизма государственного регулирования кредитных услуг в условиях
банковского кризиса. Раскрывается сущность понятия «форма» и сформулированы
основные формы и инструментарий государственного регулирования кредитных услуг
в условиях банковского кризиса.
Ключевые слова: механизм государственного
регулирования; кредитные услуги; банковский кризис; формы государственного
регулирования; методы государственного регулирования; инструменты
государственного регулирования.
The article deals with the structure and main
components of state regulation of credit services in a banking crisis. The
essence of the concept of "form" and formulated the basic forms of
state regulation of credit services in a banking crisis. The tool of state
regulation of credit services in a banking crisis.
Keywords: mechanism of state regulation; credit
services; banking crisis; forms of state regulation; methods of state
regulation; tools of state regulation.
Постановка проблеми. В умовах
банківської кризи державне регулювання кредитних послуг набуває особливого
значення, оскільки основним завдання такого регулювання є забезпечення розвитку
національної кредитної системи і здійснення контролю за кредитним сектором.
Саме тому, розгляд структури та основних компонентів механізму державного
регулювання кредитних послуг в умовах банківської кризи має особливо актуальне
значення. В умовах сучасної фінансово-економічної кризи потребують більш
глибокого вивчення особливостей механізму державного регулювання, його впливу
на ефективність розвитку ринку кредитних послуг.
Аналіз останніх
досліджень і публікацій. Дослідженням
проблем державного регулювання економіки присвячені праці таких вчених як:
Г.Атаманчука, І.Михасюка, Д.Стеченко; державного регулювання кредитних послуг -
І.Крупка, В.Лагутіна, С.Лобозинської, І.Лютого, А.Мороза, М.Савлука та ін.
Проте у як у вітчизняній економічній науці поняття «механізм державного
регулювання ринку кредитних послуг в умовах банківської кризи» його структура
та основні компоненти не досліджувались на належному рівні. З цієї тематики
немає ґрунтовних наукових праць.
Метою статті є визначення основних складових
механізму державного регулювання кредитних послуг в умовах банківської кризи в
Україні.
Досягнення
поставленої мети статті обумовлено вирішенням таких завдань:
– проаналізувати
роботи вітчизняних науковців, що розкривають структуру та основні компоненти
механізму державного регулювання кредитних послуг в умовах банківської кризи;
- надати
характеристику основним компонента механізму державного регулювання кредитних
послуг в умовах банківської кризи – формам, методам та інструментам.
Виклад
основного матеріалу. «Великий
тлумачний словник сучасної української мови» трактує поняття «механізм» у трьох
аспектах: пристрій, що передбачає або перетворює рух; внутрішня будова, система
чого-небудь; сукупність станів та процесів, з яких складається певне фізичне,
хімічне та інше явище [3, с. 523].
Вважатимемо, що
механізм державного регулювання ринку кредитних послуг представляє собою
систему, яка містить такі компоненти: суб’єкти регулювання (державні органи
влади), інструментарій (форми, методи та інструменти) та об’єкт регулювання
(кредитна послуга). Розглянемо більш детально кожний елемент даного механізму.
В Україні
державне регулювання ринку кредитних послуг здійснюється прямо або
опосередковано усіма трьома гілками влади. Так регулювання та фінансовий
контроль у сфері банківської системи в Україні
здійснюють Міністерство фінансів, Міністерство доходів і зборів,
Державна фінансова інспекція (Дерфінінспекція), Рахункова палата, Державний
служба фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), Генеральна прокуратура,
Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України та ін. Водночас діяльність
держави щодо регулювання банківської системи здійснюється через особливі
органи, які реалізують і спрямовують її відповідно до наданих повноважень,
забезпечуючи організацію оперативного регулювання банківництва. До таких
органів належать спеціалізовані структури: Антимонопольний комітет України
(АКУ), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд
гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), Пенсійний фонд України та фонди
соціального страхування.
Проте, на наш
погляд, основними і найбільш значимими для регулювання ринку кредитних послуг є
Президент України, Верховна рада України (ВРУ), Кабінет Міністрів України
(КМУ), Національний банк України (НБУ), Національна комісія, що здійснює
державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).
У науковій думці
по різному трактують понять «форма» та «метод», проте економісти в основному
поділяють думку, що саме за допомогою форм та методів держава може виконати
покладені на неї функції та завдання.
Деякі вітчизняні
економісти розглядають поняття «форма» як конкретні прояви певних категорій.
Так, наприклад, М. Крупка стверджує, що фінансово-кредитні форми - це конкретні
прояви категорій фінансово-кредитної сфери [6, с. 59]. Натомість Д. Стеченко
вважає, що до основних форм державного регулювання належать комплексне
планування економічного та соціального розвитку, прогнозування розвитку
народного господарства, реалізація національних і цільових комплексних програм;
бюджетно-податкова, грошово-кредитна та амортизаційна політика [10, с. 99]. А.
Атаманчук зазначає, що форми управлінської діяльності - це зовнішні, постійно і
типізовано фіксовані вираження (прояви) практичної активності державних органів
з формування та реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їхньої
життєдіяльності [1, с. 171].
В управлінській
діяльності розрізняють наступні форми [8, с. 21; 2,
с. 361]:
-
правові, за допомогою яких фіксуються управлінські рішення і дії, що мають
юридичний зміст (визначення і застосування правових норм);
-
неправові (організаційні) форми – це такі форми, які не мають безпосереднього
юридичного значення; передують правовим формам або зумовлюються ними.
Організаційні заходи дають можливість переконувати тих, хто повинен брати
участь в ухваленні законів, планів. Постанов, у важливості і необхідності
розпоряджень, що містяться у них.
В
державному регулюванні банківської діяльності, відповідно до статті 66 ЗУ «Про
банки та банківську діяльність», виділяють дві основні форми [4]:
- адміністративне регулювання
складається із реєстрації банків та ліцензування їх
діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування
санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю
банків; та надання рекомендацій щодо діяльності банків;
- індикативне
регулювання, яке охоплює встановлення обов’язкових економічних нормативів;
визначення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань
до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
визначення процентної політики; рефінансування банків;
кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи
валютні інтервенції; операції з
цінними паперами на відкритому ринку; а також контроль імпорту та експорту капіталу.
Основні форми
державного регулювання ринків фінансових послуг, в т.ч. кредитних, прописані в
статті 20 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг» [5]:
- ведення
державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими
установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування
діяльності з надання фінансових послуг;
-
нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
нагляд за
діяльністю учасників ринків фінансових послуг;
- застосування
уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення
інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
На нашу думку,
форму державного регулювання кредитних послуг в умовах банківської кризи слід
розглядати як узагальнене зовнішнє вираження конкретних дій у сфері
кредитування, які реалізуються державними органами влади під час застосування
антикризових методів та інструментів з метою досягнення визначених цільових
орієнтирів.
З огляду на те,
що державне регулювання кредитних послуг розрізняють за відповідними рівнями
регулювання, то в умовах банківської кризи доцільно виділити наступні їх форми
регулювання:
- рефінансування
банків
- кредитування реального
сектору економіки.
Кожній формі
притаманні конкретні методи та інструменти, за допомогою яких є можливість
досягнення поставлених цілей та завдань. Метод ми розглядаємо як спосіб
досягнення цілей, а інструмент – як знаряддя досягнення цілей.
Розглядаючи
існуючі державні підходи щодо регулювання ринку кредитних послуг, особливо під
час кризи, ми дійшли висновку, що методи державного регулювання кредитних
послуг можна розділити на:
- економічні;
-
адміністративні.
Економічні
методи спрямовані на досягнення економічних цілей та пов’язані зі створенням
державними органами влади фінансових або матеріальних стимулів впливу на
економічні інтереси суб’єктів кредитування та обумовлюють їхню поведінку. Охоплюють нормативні та коригуючи методи.
До основних економічних
методів державного регулювання ринку кредитних послуг можна віднести процедуру
визначення та запровадження норм обов’язкових резервів; процедуру визначення та
запровадження облікової ставки; розробку порядку рефінансування банків.
До інструментів даних
методів регулювання відносяться: норми обов’язкового резервування; облікова
ставка НБУ; кредити овернайт, кредити репо, кількісні та процентні тендери,
стабілізаційний кредит відповідно.
Адміністративні методи
спрямовані на організацію регулювання кредитних послуг, їх сутність виражається
у засобах
впливу переважно організаційно-владного характеру, зокрема у визначенні порядку дії у сфері державного управління
(приписи); забороні певних дій (заборона) тощо. Наприклад: затвердження порядку
формування та використання банками України резервів для
відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; затвердження порядку надання кредитів; заборону споживчого кредитування тощо.
До інструментів даних методів
регулювання відносяться прийняті відповідні нормативно-правові акти.
С. Лобозинська зазначає, що
розмежування методів на економічні та адміністративні є досить умовним.
Будь-який економічний регулятор містить елемент адміністрування хоча б тому, що
контролюється тією чи іншою державною адміністративною службою, яка
використовує його після ухвалення відповідного політичного рішення. Водночас
кожен адміністративно-правовий та організаційний регулятори містять щось
економічне. Він не безпосередньо, через зміну умов функціонування впливає на поведінку
учасників банківської системи (тобто створює певні економічні мотиваційні
режими) [7, с. 76].
Наглядно
інструментарій державного регулювання кредитних послуг в умовах банківської
кризи представлений в таблиці 1.
Таблиця 1
Інструментарій
державного регулювання кредитних послуг в умовах банківської кризи
|
Форми
|
Методи
|
Інструменти
|
|
|
Рефінансування
банків
|
Розробка
порядку рефінансування
|
Кредити
рефінансування (стабілізаційний кредит, стимулюючий кредит);
Кредити
овернайт (під забезпечення та бланковий);
Кредити репо
(пряме та зворотне репо);
Кількісні та
процентні тендери.
|
|
|
Кредитування
реального сектору економіки
|
Розробка
антикризових методів
|
Кредити надані
юридичним особам
|
кредити для
АПК;
кредити для
ПЕК;
кредити для
машинобудівної галузі;
кредити для металургійної
галузі;
кредити для
розвитку експорту і торгівлі;
кредити для
розвитку ЖКГ;
кредити для
підтримки малого та середнього бізнесу
|
|
Кредити надані
фізичним особам
|
іпотечні
кредити;
споживчі
кредити;
інвестиційні
кредит;
кредит в
національній валюті;
кредити в
іноземній валюті.
|
||
Рефінансування
банків проводиться з метою підтримки їх ліквідності, відновлення
платоспроможності та зміни структури активів банків на користь позичкових
операцій. Банки звертаються за рефінансування до НБУ у разі крайньої
необхідності, наприклад в умовах банківської кризи. Порядок рефінансування
банків затверджений Постановою НБУ №259 від 30.04.2009р. «Про затвердження
Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків
України» [9]. Дане положення встановлює ліміт кредитування та облікову ставку
НБУ (понижена); жорстко регламентує максимальну суму кредиту овернайт, терміни
кредитування та процентні ставки; а також вимоги до застави
банків-позичальників (розширений перелік активів, що приймаються центральними
банком як застава) та визначає граничних значень кредитного ризику.
НБУ в залежності
від стану кредитного ринку розпорядчими документами встановлює [9]: додаткові вимоги до банків залежно від
інструментів, строків рефінансування, виду забезпечення кредиту рефінансування;
розмір співвідношення кредиту рефінансування до наданого банком
забезпечення; частоту звернень банків до НБУ за видами
інструментів рефінансування.
Антикризові
методи передбачають:
- створення
Стабілізаційного фонду, який би сприяв здешевленню кредитів та вдосконаленню
механізмів надання кредитів стратегічно важливим галузям економіки;
розроблення
пільгових кредитних програм (відшкодування процентних ставок за кредитами;
встановлення компенсаційних процентних ставок);
- розроблення
механізмів реструктуризації проблемних кредитів (викуп проблемних кредитів;
зниження процентних ставок; пролонгація строків кредитування; зменшення
основної суми боргу; конвертація валютних кредитів);
- підвищення
вимог щодо формування резервів банками за кредитними операціями;
- підвищення
вимог до оцінки кредитоспроможності позичальника;
- запровадження
жорсткіших умов кредитування;
- введення
заборони на певні види кредитів (наприклад, в іноземній валюті);
- введення
мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Об’єктом
державного регулювання ринку кредитних послуг є власне кредитна послуга, в
основі якої лежить кредит. Свої функції кредит може успішно виконувати лише в
умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності
його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки
України функції кредиту реалізуються не повністю, що проявилося в низькій ролі
кредиту в соціально-економічному житті суспільства. Ефективний розвиток
кредитних послуг ускладнюється також внаслідок економічної кризи та інфляційних
процесів. У свою чергу, нестабільність у фінансовому секторі найчастіше
розпочинається з дестабілізації у кредитній сфері.
Досліджуючи
економічний зміст кредиту, можна стверджувати, що сучасне господарство є
«кредитним», а, отже, кредит – це всеохоплююче явище, що стимулює економічну
активність суб’єктів господарювання та пов’язує їх широким колом економічних
зв’язків.
Висновки. Проаналізувавши методи, форми та
інструменти механізму державного регулювання ринку кредитних послуг, ми можемо
зробити висновок, що в умовах кризових явищ в економіці стан даного регулювання
суттєво впливає на ефективний розвиток кредитного ринку і оптимальна система
регулювання кредитної діяльністю передбачає досягнення інтересів суб’єктів кредитних відносин і органів, що їх регулюють. Криза
поглибила постійні проблеми, пов’язані із недосконалістю законодавства,
непрозорим і недосконалим державним регулюванням, невисокими інституційними
можливостями і статусом регулятора. У сучасних умовах професійні об’єднання
разом із регуляторами ринку НБУ і Нацкомфінпослуг відіграють значну роль у
механізмі державного регулювання ринку кредитних послуг і повинні не тільки
розробити, а й ефективно впровадити антикризові заходи на кредитному ринку.
Список використаних джерел:
1. Атаманчук
Г.В. Теория государственного управления: кvpc лекцій / Г.В. Атаманчук — М.:
Юрид. лит., 1997. — 400с.
2. Бахрах Д. Н. Административное право: [учебник] / Д.
Н. Бахрах, Б. В. Россинский, Ю. Н. Старилов. — 3-е изд., пересмотр.и доп. — М.:
Норма, 2008. — 816с.
3. Великий
тлумачний словник сучасної української мови / [авт. – уклад. В.Т. Бусель]. –
К.: Ірпінь, ВТФ «Перун», 2004. – 1440с.
4. Закон України
«Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.
5. Закон України
«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від
12.07.2001 №2664-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.
6. Крупка М.І.
Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України:
[монографія] / М.І. Крупка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені І. Франка. –
2001. – 608с.
7. Лобозинська
С.М. Державне регулювання банківської системи України: [монографія] / С.М.
Лобозинська. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – 416с.
8. Орлюк О.П.
Банківська система України. Правові засади організації / О.П. Орлюк. – К.:
Юрінком. Інтер, 2003. – 240с.
9. Постанова
Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про
регулювання Національним банком України ліквідності банків України» від
30.04.2009р. №259 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0410-09.
10. Стеченко
Д.М. Державне регулювання економіки: [навч. посіб.] / Д.М. Стеченко. – К.:
Вікар, 2003. – 262с.
студентка 4 курсу Полтавського юридичного інституту
Національного університету
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО
ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА:
ПОРІВНЯЛЬННЯ МІЖНАРОДНИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ НОРМ
В АСПЕКТІ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
ПОРІВНЯЛЬННЯ МІЖНАРОДНИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ НОРМ
В АСПЕКТІ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
Із розвитком цивілізації та
науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі,
підвищенням обсягів виробництва та його відходів, проблеми взаємозв'язків між
суспільством і природою дедалі загострюються. Науково доведено, що початок
третього тисячоліття характеризується глобальною екологічною кризою. Глобальна
екологічна криза передбачає реальну можливість небезпеки світової екологічної
катастрофи, дедалі більше визнається на міжнародному рівні.
Проблемні аспекти
міжнародного права охорони навколишнього природного середовища досліджуються у
працях авторитетних в Україні та за кордоном учених-екологів: В. Андрущенка, А.
Качинського, М. Кисельова, В.
Крисаченка, Г. Гардащук, О. Веклич, Б. Данилишина, М. Долішній та багатьох
інших. Але більшість наукових здобутків мають загальнотеоретичний характер,
оминаючи порівняльний аспект цього питання, що не дозволяє повно використати
міжнародний досвід в Україні та вдосконалити систему охорони навколишнього
природного середовища.
Власне, галузь міжнародної
охорони навколишнього середовища багато в чому сформувалася завдяки так званому
«м’якому праву». Переважна частина правил, що регулюють ці відносини, міститься
в рекомендаційних актах міжнародних організацій і конференцій. Становлення
галузі міжнародного права навколишнього середовища можна повною мірою
пов’язувати з проведенням першої Конференції ООН по довкіллю (Стокгольм, 1972),
звідки ми маємо дві декларації. У першій, Декларації по довкіллю, говориться
про те, що від стану природного навколишнього середовища залежить життя й
благополуччя людини, а в другій, Декларації принципів, зазначені основні
напрями та принципи, згідно з якими повинно розвиватися міжнародне право
навколишнього середовища [4, с. 17].
Прийняття цих документів
відіграло велику роль у формуванні міжнародного права охорони навколишнього
середовища. Багато принципів, що
містяться в цих документах, стали нормами права через їх затвердження
договірною або звичаєво-правовою практикою держав. Наприклад, принцип
неспричинення збитку довкіллю інших держав державою, що здійснює свою
діяльність у рамках власної юрисдикції або контролю; принцип державного
суверенітету над своїми національними природними тощо [1, с. 147].
Станом на 2003 р. список
міжнародних багатосторонніх договорів екологічного характеру, який веде ЮНЕП,
налічує 238 назв. Крім того, діє кілька тисяч двосторонніх угод та угод, якими
регулюються екологічні суспільні відносини. На жаль, розширення сфери
міжнародного екологічного права адекватно не відбивається на стані
навколишнього середовища. Глобального характеру зараз набули проблеми зміни
клімату, руйнування озонового шару Землі, вирубки тропічних лісів,
опустелювання, збереження мігруючих видів тварин, риб та птахів,
транскордонного забруднення води й атмосферного повітря, стихійних природних
лих, збереження біологічного різноманіття та природної спадщини людства. За
умов загального зростання населення Землі викликає тривогу зростання темпів
вичерпування непоновлюваних природних ресурсів як в окремих регіонах, так і в
глобальному вимірі загалом [5, с. 26].
Україна, як незалежна держава
і як правонаступниця міжнародно-правових норм і зобов'язань колишнього СРСР, є
учасницею декількох десятків (близько 50) міжнародних конвенцій та двосторонніх
угод, пов'язаних з охороною довкілля. Головними результатами міжнародного
співробітництва України у галузі екологічного права та екологічної політики є:
відображення національних інтересів та позиції держави в директивних документах
та рішеннях форумів міжнародних міжурядових організацій; розширення сфери
міжнародного співробітництва завдяки укладенню нових угод, договорів та
програм; посилення міжнародно-політичного авторитету України та зміцнення
національно-правової бази; підвищення екологічної кваліфікації (правової,
технологічної та методології управління), спрямованої на покращення екологічної
ситуації в Україні; отримання від міжнародного співтовариства допомоги у галузі
охорони довкілля тощо [2, с. 57].
Так, вже у перших
законодавчих актах незалежної України було визначено основи забезпечення
екологічних прав людини, нову стратегію природокористування. Важливими кроками
стали прийняті у 1991 р. Верховною Радою закон «Про охорону навколишнього
природного середовища» та закон «Про утворення Міністерства охорони
навколишнього природного середовища України». 15 Протягом 1991-2005 рр. в
Україні була закладена законодавча база екологічної політики, притаманної
країнам з ринковою економікою [3, c. 101]. За роки незалежності створено нове
природоохоронне законодавство. Екологічна політика незалежної України
законодавчо ґрунтувалася та реалізовувалася через розроблені та прийняті
Верховною Радою законодавчі акти, зокрема 4 кодекси: Земельний (1992р.),
Лісовий (1994р.), Водний (1995р.) і Кодекс про надра (1994р.); закони: «Про
охорону навколишнього природного середовища» (1991р.), «Про природно-заповідний
фонд України» (1992р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992р.), «Про
тваринний світ» (1993), «Про екологічну експертизу» (1995р.), «Про поводження з
радіоактивними відходами» (1998р.), «Про відходи» (1998р.), «Про рослинний
світ» (1999р.), «Про мораторій на проведення суцільних вирубок на гірських схилах
у ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2000р.) та ін. Також розроблено
Концепцію сталого розвитку України і Концепцію забезпечення реалізації
стратегії інтеграції України до Європейського співтовариства у сфері
екологічної політики [5, c. 25].
Аналіз цих та інших правових
документів свідчить, що державна екологічна політика спрямована на реалізацію
таких завдань, як забезпечення раціональних форм взаємодії людського
суспільства з природою, зниження рівня антропогенних навантажень на існуючі екологічні
системи, впровадження раціональних принципів управління екосистемами,
впровадження новітніх біотехнологій, які не завдають шкоди довкіллю і т. д.
У той же час, міжнародне
співробітництво здійснюється відповідно до пріоритетних напрямів, які забезпечують
входження України у світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та
гармонізованої з міжнародною науково-технічною політикою й системою стандартів
і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього
середовища, ядерної та радіаційної безпеки і раціонального використання
природних ресурсів, вирішення проблем, пов’язаних із закриттям ЧАЕС,
упровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу,
отримання інформації, баз даних та програмних продуктів у галузі охорони
природного середовища. Україна є членом та бере участь у роботі провідних
міжурядових організацій, діяльність яких пов’язана з вирішенням проблем охорони
довкілля та ядерної безпеки [1, с. 98].
Таким чином, можна зробити
висновок, що об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі
охорони природи на міждержавному рівні випливає із глобального характеру
екологічної кризи. Так, вже немало було зроблено на міжнародному рівні для
збереження безпеки навколишнього середовища, суттєва нормативна база створена і
українським законодавцем. Але час не стоїть на місці, сьогодні розпочався
процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного
характеру, що включає екологічний імператив. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням
взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою
міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних
проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Тому головною метою є
вироблення системи світової екологічної безпеки та врахування цих норм в
українських нормативно-правових актах.
Список використаної
літератури:
1.
Дубовіч
І.А. Екологічне право України (Лекції). – Львів: НЛТУ України, 2007. – 198 с.
2.
Концептуальні
засади та соціоприродні умови сучасної екологічної політики // Дослідження
світової політики.– К.: ICEMB, 2000.– № 11. –
С. 57.
3.
Балашенко
С. Международно-правовые принципы охраны окружающей среды и прав человека / С.
Балашенко // Белоруский журнал международного права і международних отношений.
– 1998. – № 5. – С. 101.
4.
Кучеренко
О. Екологічні інтереси в процесі формування державної політики / О. Кучеренко
// Збірник наукових праць Української Академії державного управління при
президентові України. – К., 1999. – С. 252-253.
5.
Международное
право: учебник / [под. ред. А.А. Ковальова,
С.В. Черниченко]. – М., 2006. –
49 с.
6.
Хлестов
О.Н. Прогноз развития международного
права в XXI веке / О.Н. Хлестов //
Московский журнал международного права. – 2001. – № 2. – С. 24-38.
Кульчицький
Мирослав Іванович
доцент кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту
Львівського національного університету імені Івана
Франка.
Харишин Василина
Василівна
магістр спеціальності фінанси і кредит
Львівського національного університету імені Івана
Франка.
УДК 336.
146:352.075(477.83)
АНАЛІЗ
ФОРМУВАННЯ І ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ
Анотація. Проведено аналіз формування місцевих
бюджетів, розглянуто сутність виконання бюджетів як окремої стадії бюджетного
процесу, здійснено аналіз вітчизняної практики виконання місцевих бюджетів за
доходами і видатками, визначено їх проблемні аспекти та намічено шляхи удосконалення
процесу формування і виконання місцевих бюджетів.
Аннотация. Проведен анализ формирования местных
бюджетов, рассмотрены сущность исполнения бюджетов как отдельной стадии
бюджетного процесса, осуществлен анализ отечественной практики исполнения местных
бюджетов по доходам и расходам, определены их проблемные аспекты и намечены
пути совершенствования процесса формирования и исполнения местных бюджетов.
Annotation. The analysis of local budgets, the
essence of budgets as a separate stage of the budget process, the analysis of
national practice for local budgets revenues and expenditures, defined by their
problematic aspects and planned ways to improve the formation and execution of
local budgets.
Постановка
проблеми. В
умовах утвердження в Україні ринкової економіки місцеві бюджети виступають
одним із найбільш дієвих важелів, що забезпечують реалізацію як
загальнодержавної, так і регіональної бюджетної політики та вирішення
економічно важливих завдань.
Місцеві бюджети
– це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для
реалізації місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як
власних, так і делегованих. Процес формування бюджету повинен враховувати вплив
економічних показників та політичні цілі уряду, тому потрібно не просто
своєчасно реагувати на зміну економічних умов, а й необхідно мати уявлення про
рівень доходів держави, що допоможе коректувати рішення по витратах і
податковій політиці.
Процес виконання місцевих бюджетів є
найважливішою, найскладнішою та найтривалішою стадією бюджетного процесу. Саме
від неї залежить забезпечення фінансування пріоритетних галузей економіки,
соціальної сфери, реалізація програм і заходів соціально-економічного розвитку
регіонів та країни в цілому. Проте, на даний час виконання місцевих бюджетів як
за доходами, так і за видатками здійснюється з порушенням бюджетних процедур та
„в ручному режимі”.
Усе вище зазначене зумовлює актуальність,
своєчасність та необхідність дослідження процесу формування і виконання
місцевих бюджетів з метою визначення шляхів удосконалення бюджетного процесу в
напрямку ефективного впливу на соціально-економічний розвиток окремих
територій.
Аналіз
останніх досліджень і публікацій. Розв’язанню проблем щодо впровадження
бюджетного процесу в Україні присвячено законодавчі та нормативні акти, що
стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів, зокрема Бюджетний
кодекс України, Закони України „Про місцеве самоврядування”, „Про Державне
казначейство України”, Постанова Верховної Ради України „Про структуру
бюджетної класифікації”, Постанова Кабінету Міністрів України „Про Порядок
складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів
доходів і видатків бюджетних установ та організацій”. Цю тематику розглядають у
своїх наукових працях такі вчені-економісти як Андрущенко В.Л., Бескида Й.М.,
Буковинський С.А., Василик О.Д., Гапонька М.А., Даниленко А., Дем’янишин В.Г.,
Кириленко О.П., Кравченко В., та ін.
Аналіз їхніх досліджень свідчить, що в
ланці формування і використання місцевих бюджетів, на жаль, зберігається
механізм централізованого регулювання доходів місцевих бюджетів вищими органами
влади. Це позбавляє місцеві органи фінансової автономності, закріплює
залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і
бажання вищих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній
території районів, міст, селищ і сіл. Тобто передбачає нездатність органів
місцевого самоврядування реалізовувати бюджетну політику на локальному рівні
самостійно, відтак неспроможність своєчасно і ефективно втілювати в життя
інтереси та потреби місцевого населення.
Мета
статті. Оскільки
місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль в
забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органами, то останніми
роками було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і
соціальну сферу [6, с.98]. Тому вкрай важливо обґрунтувати та розробити дієвий
механізм формування і виконання місцевих бюджетів.
Виклад
основного матеріалу.
Робота по складанню проектів бюджетів областей, міст, районів організовується
місцевими фінансовими органами в порядку і терміни, встановлені місцевими
комітетами Рад народних депутатів.
Проекти бюджетів областей, міст
республіканського підпорядкування складаються відповідно обласними і міськими
фінансовими відділами за участю управління і відділів виконкомів обласних і
міських рад народних депутатів на основі проектів планів розвитку народного
господарства України і місцевого господарства.
Органи місцевого самоврядування за кожним
видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують
порядок їх сплати й перерахування до місцевого бюджету; визначають також
органи, які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести
відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету;
затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до
податкових органів [5, с. 13-14]. Контроль за сплатою місцевих податків і
зборів покладений на органи державної податкової служби.
Згідно зі ст. 26
Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до складу повноважень
рад належить право надавати пільги за місцевими податками й зборами у вигляді
повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників чи
відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.
Бюджетним Кодексом України передбачено
закріплення доходів за органами місцевого самоврядування для забезпечення
коштами їх власних і делегованих державою повноважень. Ці доходи спрямовуються
на виконання власних повноважень місцевих органів влади і самостійно
розподіляються місцевими органами влади відповідно до переліку видатків,
визначених у ст. 91 Бюджетного кодексу (основні видатки: капітальний ремонт
житлового фонду, благоустрій, преса, місцеві заходи і програми) [1].
Тому, можна сказати, формування місцевих
бюджетів в даних соціально-економічних умовах і при недосконалому законодавстві
– досить непростий процес.
У вітчизняній фінансовій науці поняття
виконання бюджетів розглядаються у широкому та вузькому розумінні. Широке
трактування стосується визначення сукупності заходів, пов’язаних із виконанням
дохідної та видаткової частин бюджетів. Зокрема, Федосов В.М., Опарін В.М.,
Сафонова Л.І. під виконанням бюджетів розуміють „...забезпечення повного і
своєчасного надходження всіх передбачених у затвердженому бюджеті доходів, і
спрямування цих коштів на фінансування видатків, включених до бюджету” [2, с.
836].
Визначення виконання бюджету, які
характеризують вузьке трактування цієї стадії, дають Омелянович Л.О. та
Левченко В.С. Вони вказують, що виконання бюджету полягає у „...мобілізації
запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків” [7, с. 88].
У сучасних умовах неабиякого значення
набуває питання виконання місцевих бюджетів як найефективнішого інструменту
управління економікою й важливої основи фінансового забезпечення повноважень
державних та місцевих органів влади у процесі виконання конституційних
зобов’язань.
Фінансове забезпечення розвитку регіонів є
важливою умовою їх фінансової незалежності. Фінансова незалежність місцевого
самоврядування передбачає розумний, з точки зору економічної доцільності,
розподіл як повноважень, так і фінансових ресурсів між центром і регіонами.
Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування завжди повинні
визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати
функції місцевого самоврядування і відповідно до них – джерела ресурсів, які
становитимуть фінансове забезпечення цих функцій.
Відповідно до Бюджетного кодексу України
класифікація бюджетних доходів включає чотири розділи: податкові надходження;
неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.
Структура доходів місцевих бюджетів
України характеризується даними,
приведеними в
табл. 1.
Таблиця 1
Динаміка
структури доходів місцевих бюджетів України
за січень –
вересень 2007-2012 рр. (в %) [3]
|
Групи доходів
|
Роки
|
|||||
|
2007
|
2008
|
2009
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
|
Податкові
надходження
|
76,5
|
80,3
|
83,4
|
84,4
|
85,0
|
85,6
|
|
Неподаткові
надходження
|
10,6
|
9,9
|
10,8
|
10,4
|
12,1
|
12,0
|
|
Доходи від
операцій з капіталом
|
8,4
|
9,9
|
10,8
|
10,4
|
12,1
|
12,0
|
|
Цільові фонди
|
4,5
|
3,3
|
2,2
|
2,0
|
0,8
|
0,6
|
|
Всього
|
100,0
|
100,0
|
100,0
|
100,0
|
100,0
|
100,0
|
Таким чином, у структурі доходів місцевих
бюджетів порівняно з попередніми роками можна відмітити певне зростання частки
податкових надходжень з одночасним зменшенням доходів від операцій з капіталом
та надходжень до цільових фондів. Частка неподаткових надходжень у структурі
доходів місцевих бюджетів коливається по роках відповідно, найнижчий її
показник відмічено у 2008 р. (9,9 %), а найвищий у 2011 р. – 12,1 %. Мізерну
частку доходів місцевих бюджетів складають надходження до цільових фондів –
0,6.
Структура доходів місцевих бюджетів
України, в яких найбільшу частку складають офіційні трансферти, вказує на
негативну тенденцію залежності органів місцевого самоврядування від коштів
державного бюджету та значно обмежує їх вплив на соціально-економічний розвиток
регіонів.
Бюджетна політика органів місцевого
самоврядування втілюється в життя під час виконання місцевих бюджетів.
Здійснення видаткової частини місцевих бюджетів дає змогу забезпечити необхідні
суспільні блага, створювати бажані об’єкти інфраструктури, реалізовувати певні
перерозподільні функції. Широке коло державних завдань зумовлює різноманітність
напрямків витрачання коштів, які зосереджуються у найбільших централізованих
фондах грошових коштів – бюджетах.
Специфіка функціонування та особлива роль
місцевих бюджетів відображається у складі та структурі їх видатків. Саме
видатки дають змогу розкрити та дослідити економічну сутність місцевих бюджетів
як бюджетів місцевого самоврядування, існування яких підпорядковане вирішенню
завдань місцевого значення, забезпеченню населення державними послугами,
створенню фінансової основи місцевого самоврядування, сприянню процесам
всебічного та гармонійного розвитку територій [4, с. 17].
Склад і структура видатків місцевих
бюджетів України у 2007-2011 рр. представлені в табл. 2.
Таблиця 2
Динаміка, склад
і структура видатків місцевих бюджетів України у 2011-
2012 рр. (за
функціональною класифікацією) (в %) [3]
|
Групи видатків
|
Роки
|
|
|
2011
|
2012
|
|
|
Інші
функції
|
0,6
|
0,7
|
|
Державне
управління
|
5,4
|
5,1
|
|
Економічна
діяльність
|
5,6
|
5,1
|
|
Культура
та мистецтво
|
2,8
|
2,8
|
|
Житлово-комунальне
господарство
|
4,9
|
4,5
|
|
Охорона
здоров’я
|
21,3
|
21,9
|
|
Фізична
культура та спорт
|
0,9
|
0,9
|
|
Освіта
|
33,0
|
34,0
|
|
Соціальний
захист та соціальне забезпечення
|
23,9
|
24,3
|
|
Трансферти
з місцевих бюджетів до державного
|
1,6
|
0,7
|
|
Всього
|
100,0
|
100,0
|
З вище наведеної
таблиці можна стверджувати що видатки місцевих бюджетів спрямовані на
соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і
соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура та спорт). У
звітному періоді сукупна частка цих видатків у структурі видатків місцевих
бюджетів складає 83,9 %, що на 2,0 в. п. більше рівня попереднього року.
У структурі
видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією практично не
відбулося змін. Так, можна відмітити лише зростання частки видатків на освіту
та на охорону здоров’я – на 1,0 в. п. та на 0,6 в. п. відповідно, а також
скорочення на 0,4 в. п. частки видатків на житлово-комунальне господарство.
Крім того,
відбулося скорочення на 0,9 в. п. частки трансфертів, що передаються з місцевих
бюджетів до державного. Такі зміни пов’язані, в основному, зі зменшенням
запланованого обсягу перерахування зазначених трансфертів.
Серед них
найбільшими є видатки на освіту -51,0 млрд. грн. (або 34,0 % від усіх видатків
місцевих бюджетів), на соціальний захист і соціальне забезпечення -32,9 млрд.
грн.
Якщо проводити аналіз виконання бюджетів
по регіонах, то слід зазначити наступне:
1. По 9 областях та Автономній Республіці Крим
забезпечено рівень виконання вище середнього показника по Україні (рис. 1).
Рис. 1. Області
зі значним рівнем перевиконання плану надходжень до бюджету
2. По 8 областях
(Закарпатській – 97,3%, Тернопільській – 97,8%, Львівській – 97,9% та ін..) та
мм. Київ (98,1%) і Севастополь (99,0%) – планові показники не виконано (рис.
2).
Рис. 2. Області,
що не виконали план надходжень до бюджету
Ефективне функціонування місцевих бюджетів
можливе при зростанні власних доходів і економії бюджетних коштів. Для цього
необхідно:
· забезпечити
реалізацію заходів щодо стабілізації і розширення виробництва, розширення сфери
послуг, збільшення обсягів випуску товарів народного споживання;
· продовжити
роботу по вдосконаленню мережі закладів та скороченню фінансування за рахунок
бюджетних коштів, забезпечивши їх використання в межах, передбачених бюджетом;
· посилити
вимогливість та відповідальність керівників установ і організацій щодо
забезпечення раціонального і економного витрачання бюджетних коштів;
· забезпечити
впровадження та надходження місцевих податків і зборів, обмежити надання пільг
по податках, що надходять до місцевого бюджету.
Таким чином, актуальним на сьогодні постає
питання щодо вироблення дієвого та ефективного механізму, який би визначав нові
принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень
усіх рівнів влади, а звідси – видатків кожного виду бюджету, і що найголовніше
– доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної
політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і
вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і жоден із цих
елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.
Всі питання, що пов’язані з фінансовою
самостійністю місцевих органів влади та незалежністю від вищих, не є новими.
Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення.
Саме ця обставина і зумовила потребу у
вивчені процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в
процесі використання коштів на виконання програм розвитку регіону на місцевому
рівні.
Тому, зважаючи на складність та
неоднозначність проблеми, що досліджується, існують питання, які потребують поглибленого
вивчення, а саме: складання місцевих бюджетів в сучасних умовах, питання
розмежування доходів і видатків між державним та місцевими бюджетами, проблеми
горизонтального фінансового вирівнювання.
Висновки.
Удосконалення
податкового законодавства і податкової системи, здійснення раціональної
бюджетної політики на всіх рівнях влади, застосування нових підходів до
міжбюджетних взаємовідносин дасть змогу на більш високому рівні забезпечити
відкритість, прозорість і єдність у бюджетному процесі, справедливий розподіл
загальносуспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Це
створить реальні можливості для нарощування доходної бази власних і закріплених
доходів місцевих бюджетів, прогнозованості розвитку територій і призведе до подальшої
стабілізації соціально-економічного становища у державі.
Список
використаних джерел
1. Бюджетний
кодекс України, №2542-III, від 21.06.2001 року зі змінами // Голос України. –
2003. – № 64. – С. 3-23.
2. Бюджетний
менеджмент: підручник / [Федосов В.М., Опарін В.М., Сафонова Л. та ін.]; за
заг. ред. Федосова В. – К.: КНЕУ, 2004. – 864 с.
3. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання
бюджету за січень – вересень 2012 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ibser.org.ua/
4. Василик О.Д.
Бюджетна система України. Підручник / Василик О.Д., Павлюк К.В. – К.: Центр навчальної
літератури, 2004. – 544 с.
5. Закон України
„Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.1997 р. // Уряд. кур’єр. –
1997. – № 107-108. – С. 11-20.
6. Місцеві фінанси: навч. посібник. / В.В.
Письменний. – Тернопіль: Видавн.-поліграф. центр «Економічна думка», 2012.
-200с.
7. Місцеві
фінанси: навч. посіб./ Л.О. Омелянович, В.С. Левченко, О.В. Хістєва, Д.В.
Фірсов, О.О. Якубовська. – Донецьк: [ДонНУЕТ], 2011 -252c.
Немає коментарів:
Дописати коментар